Набувальна давність як підстава для реалізації спрощеного механізму безоплатної приватизації земельних ділянок

Abstract

У статті проведено аналіз законодавчих норм, що регулюють порядок безоплатної приватизації земельних ділянок на підставі набувальної давності, як первинного способу виникнення права приватної власності на землю та законного факту безтитульного володіння та користування даним об’єктом земельних правовідносин. Охарактеризовано критерії законного користування земельною ділянкою на підставі набувальної давності такі як: добросовісність, відкритість та безперервність. Зроблено висновок, що основною ознакою фактичного законного користування є те, що особа умисно не нехтує умовами законодавства, які регулюють порядок набуття чи передачі земельних ділянок у власність чи користування. Акцентовано увагу, що стаття 119 Земельного кодексу України регулює не законність заволодіння земельною ділянкою, а законність фактичного користування нею. Поряд з тим наголошено, що єдиним та яскравим прикладом володіння фізичною особою землею є наявність права на земельну частку (пай) починаючи з 18 січня 2001 року до моменту виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості). Доведено необхідність прирівняти громадян, які користуються земельною ділянкою за набувальною давність до користувачів земельними ділянками, які мають право на безоплатну приватизацію землі згідно п. а ч. 3 ст. 116 ЗК України і реалізувати дане право шляхом спрощеної процедури приватизації. Також за даними суб’єктами потрібно закріпити право надавати погодження землекористувача на приватизацію земельної ділянки третіми суб’єктами, яке закріплено у ч. 6 ст. 118 ЗК України. Застосування спрощеної процедури безоплатної приватизації передбачає можливість замовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди на це уповноваженого органу державної влади чи місцевого самоврядування, на підставі цього встановлено, що однією із основних ознак об’єкта набувальної давності є наявність умовних меж земельної ділянки державної чи комунальної власності, які склалися в процесі землекористування, а не індивідуально визначена земельна ділянка, зареєстрована як об’єкт цивільних прав.