Цехові організації єврейських ремісників волинських міст і містечок першої половини ХІХ ст.

Abstract

У статті висвітлено функціонування цехових організацій єврейських ремісників у волинських містах і містечках у ХІХ ст. Джерельною базою слугували документація міських магістратів, губернської та генералгубернаторської влади та правові акти держави. Зазначено, що ремісники, диференційовані в майновому, культурному відношенні та за престижем спеціальності, не створювали єдиної соціальної верстви. Значна участь євреїв у ремеслі ділила їх на дві групи за релігійною ознакою. У волинських містах і містечках цехові братства євреїв-ремісників, які виникли в ранньомодерний період, в умовах російської імперської дійсності продовжували зберігати характер професійної корпорації. Вони функціонували під контролем губернської адміністрації, міських органів влади і ремісничих управ. Останні відігравали роль станово-професійного суду. Найбільше цехів єврейських ремісників налічувалося в таких повітових містах, як Дубно, Кременець, у губернському Житомирі, а також у Бердичіві. Найчастіше євреї-ремісники утворювали цехи в таких видах ремесла, як шевство, кравецтво, кушнірство. Ремісників-євреїв, які до них входили, об’єднували традиція, релігія, тісно пов’язані зі звичаями. Установлено, що серед ремісників-євреїв найчисельнішими були різники і кравці. Цей факт можна пояснити тим, що вони мали бути в кожній громаді з огляду на релігійні вимоги, яких мали дотримуватися у процесі виробництва. Типовим єврейським ремеслом також було кушнірство. Обробка шкір, як і кравецтво, була зумовлена релігійними приписами. Існував певний поділ ринку праці/збуту між християнськими і єврейськими ремісниками; як правило, християни спеціалізувалися в інших ремеслах, аніж євреї. У середині ХІХ ст. для посилення фіскального податку верховна влада спробувала запровадити цехову організацію для євреїв, зайнятих у всіх видах ремесла та сфері послуг.