Неофіційні антропоніми за специфікою мовлення осіб у сучасній діалектній комунікації

Abstract

У статті досліджено неофіційні антропоніми, що характеризують мовлення осіб. Установлено, що вуличні прізвиська за мовленнєвою специфікою продуктивні в сучасній діалектній комунікації, оскільки вибір неофіційної назви найчастіше зумовлений тими чинниками, які найбільше помітні мовцям. Антропоніми цього типу мають чітку мотивацію, інколи надзвичайно розгорнуту, оформлену додатковими поясненнями, оригінальними приказками. З’ясовано, що прізвиська аналізованої мотиваційної групи цікаві з погляду лексичних, словотвірних і функційних особливостей. Їхніми твірними основами виступають різні частини мови, вони специфічні за звучанням і мають різне маркування. На основі зібраного діалектного фактажу диференційовано такі підгрупи неофіційних антропонімів: 1) прізвиська-характеристики балакучих людей; 2) прізвиська, що вказують на проблеми з мовленням носіїв; 3) неофіційні назви, що засвідчують уживання носієм якогось слова-паразита; 4) прізвиська, що відображають дитячу вимову денотатів; 5) вуличні антропоніми, що вказують на використання діалектних слів інших регіонів. Досліджено, що найчастіше прізвиська виникають через надмірну балакучість людей. Здебільшого такими неофіційними найменуваннями називають жінок, порівняно менше – чоловіків. Поширені також прізвиська, що підкреслюють проблеми з мовленням, зокрема заїкання, буботіння, сюсюкання, торохтіння, шепелявість, гаркавлення. Немало прізвиськ відображають дитячу вимову носіїв, тобто повторювання лексем чи звукових комбінацій, свідчать про пропуск звуків у словах, заміну одних звуків чи складів іншими, пом’якшення приголосних. Частина вуличних антропонімів репрезентує вживання носіями діалектних слів чи форм, що відтворюють риси різних говіркових систем майже на всіх мовних рівнях, особливо на лексичному.