Духовні (релігійні) жанри в українській музиці кінця ХХ – початку ХХІ ст.

Abstract

В українській музиці межі тисячоліть (Є. Станкович, В. Сильвестров, Л. Дичко, О. Козаренко) належно представлені традиційні (“канонічні”) духовні жанри, ті, що мають багату історію свого розвитку і ґрунтуються на збереженні головних жанрових ознак молитовного ритуалу (структура та інтонаційне навантаження, представлені крупними циклами літургії, реквієму), а також частковому (в рамках інших жанрів) використанні супроводжуючих жанрових ознак (хорового концерта, псалму, монодії, антифону, партесного концерту та ін.). Усі вони об’єднані закономірностями драматичного жанру, хоча жоден з оглянутих творів, не будучи призначеним для храмового виконання, слабко виявляє свою прикладну функцію. Їхня життєздатність забезпечується оновленням жанрового змісту шляхом уведення ознак іншої за смислом і масштабами та особливостями втілення жанрової форми – симфонії. У музиці розглядуваного періоду щедро представлені нетрадиційні (“неканонічні”) духовні жанри, в основі яких лежить вільне, як поетична програма, глибоко особисте осмислення інтерпретування духовних образів і тем. Міра “духовної суті” такого жанру визначається ступенем виразності втілення кожного конкретного образу (як засоби для досягнення результату використовуються біблійні мотиви, “проповідницький” тон), як у творчості В. Камінського, О. Козаренка, О. Щетинського, І. Щербакова. “Найслабше мотивованою” серед жанрів даного розряду виглядає “епітафія”, яка функціонує як “поетична алюзія”. Обидві зазначені жанрові категорії представлені численними масовими (Є.Станкович, В. Камінський), класичними (В. Сильвестров, О. Козаренко), а також фольклорними (Л.Дичко, Г. Гаврилець) жанровими інваріантами, переважна більшість яких заснована на перегуку, взаємодії і якісному синтезі (В. Сильвестров, О. Козаренка) традицій західного і східного церковних обрядів.